Зазираєш крізь чорну пелену ночі
на поодинокі проблиски ліхтарів
І не можеш заплющити очі
і звільнити тягар отих днів
Ти втікаєш сама від себе
бо від нього біжати дарма
він частиночка твох ночей
він і частка твого дня
Може з болем я стала сильна
може й правда - в стражданнях життя
але знаєш, я ще не скорилась
я зате як ніколи жива
І нехай оповиє морок
наше сонце в останній раз
Я загляну крізь пелени ночі
до твої потаємних надр
І мов вперше, й немов в останнє
проговорю чарівні слова
Я люблю тебе щиро, правда,
але ,знаєш, я не твоя
