День короткий, як мить,
як помах руки,
Я сьогодні, мов зламана гілка...
Чорно-біле кіно, кольорові роки,
І треба дожити до понеділка.
Так тягнуло мене
за тридев’ять земель,
Спокій досі мені тільки сниться.
У високому небі летить журавель,
Ну а я намагаюсь впіймати синицю.
Знов рятую когось,
обіцяю комусь,
І додому лечу, як на крилах,
Без найбільш необхідного я обійдусь,
А без зайвого я обійтися не в силах.
Я не звик утікати й ховатись в юрбі.
Знов згадалась стара кіноплівка,
І тепер кожен день я говорю собі,
Що треба дожити до понеділка!
...День короткий, як мить,
як помах руки,
Я сьогодні, мов зламана гілка...
Кольорове кіно, чорно-білі роки,
І треба дожити до понеділка.
Ми відбулись, чи лиш були?
Лишається надія…
А щастя – це коли
Тебе розуміють.
