Ти та я – олівцем намальовані паралелі
На пом’ятому аркуші, лежим у чужому портфелі.
Бачим один одного та добре знаєм,
Але все ж один одного не перетинаєм.
Йдем своєю дорогою життя.
Прямуєм до вічності …або ж до забуття.
Про закони геометрії часто забуваєм,
Але все ж один одного не перетинаєм.
Домальовуєм себе, продовжуєм почуття,
Навіть чуємо наше серцебиття.
Дивимось, продовжуємось та навіть кохаємо,
Але все ж один одного не перетинаємо.
І ніби не погано так існувати,
Через прірву буття один одного кохати.
А колись ці аркуші розірвуться.
І наші лінії, напевно, перетнуться…
для поетів мабуть важливо, щоб не все перетиналося, але жаль (для тіла, для роду, для змісту)паралельного кохання 
