З нас би вийшла чудова пара -
казкова.
Діставай-но свою гітару:
на дрова.
Я від роду ні в що не граю,
лиш в карти.
Ти цілунком своїм караєш:
до страти.
Суїцид зупиняєш усмішкою -
просто.
Ти буваєш такою ніжною;
вже доросла.
Вимикаю поволі радості -
ось вам!
Зодягатиму маску старості
й злості.
Не Господь я, тож не пробачу -
знаєш.
Ти себе роздала, на остачу
граєш.
Я з тобою лиш як примара
зостанусь.
З нас би вийшла чудова пара...
Не склалось.
Цікаві у Вас вірші - не надумані: почуття, як джерела, самі проторюють собі щлях. Мені так здалося. І Вам навіть приходиться докладати зусиль, як вправному серфінгісту, щоб вони не понесли Вас бо зна куди, як щепку...))) Тримайтеся!
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, Вас тут так уже відкоментували - нема що додати. Зміст ніби-то трагічний: тут і страта, і суїцид, і радість вимкнена. А форма така летюча, повітряна. Іронічна?
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00