Нічого більше значення не має,
Ні дихання лісів, ні шелестіння зір
Це все мине! Усе мине, повір.
Лиш пустка, що не зна ні меж ні краю
Вона залишиться усім на перекір.
І в цій безмежній і холодній ямі,
Куди не глянь – там холод і пітьма
На теплість навіть натяку нема
Всі кольори оберне в сірі й тьмяні,
Всім всесвітом заволодіє задарма
В ній стануть попелом усі луги й узлісся
Спорохнявіють велетні-міста
У ній забудуться обійми і вуста…
Затихне кожна музика і пісня,
Порине в забуття уся краса.
Лиш пустка - джерело і звук фінальний,
Безчасова й без просторова суть,
Живе неспинно безжиттєва каламуть.
І в ній нічого значення те має,
Ані любов, ані байдужість, ані лють.