Романтична Вероніка
Не трималась біля хати:
Потягнула чоловіка
Рідним краєм мандрувати.
Хоч бурчав Петро, впирався,
Мусив долі підкорятись,
Знав, що це даремна справа –
Із дружиною змагатись.
Трохи лазили по горах,
Пляж місцевий оглядали…
Уже смеркло, тому спати
У наметі полягали.
Ніка встала серед ночі,
Потягнулася, як звично:
-Петрику, прокинься, милий,
Така нічка феєрична!
Місяць - куля фантастична,
Зорі, як перлини висять…
Петя злякано схопився,
Кругом себе роздивився:
-Господи, ну доки будуть
Серед ночі ці аврали?
Ти, дурепо, роздивися!
Бачиш? В нас намет украли!
І наплічники забрали,
Казанок, крупу, шпагати:
Добре ж ми помандрували,
Тепер буде що згадати!
Ти, надіюсь, зрозуміла –
Стала у смиренну позу:
Ми з романтики, красуне,
Плавно перейшли у прозу!
