Програй мене у карти,
У шахи, доміно, у твістер.
Виходить: я тебе не вартий,
Виймаю стріл кохання вістер.
Сльозою кров стіче повільно
Зсередини, де билось серце.
Їз твоїх рук ба навіть зілля,
Бо вірю ніби рідній неньці.
Бреши, бреши безглуздо,
Не було сенсу у зізнаннях.
Тримай мої нервові вузди,
Жени мене на катування.
І відсічи мене миттєво,
Отак, одразу, без вагань.
Тоді я точно буду певен:
Ти — не початок, ти — мій край.
