А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю ковток від окопної свічки.
Де в сухому кутку заспокоїться пес підопічний
Дотиканням руки, що збабіла давно від вологи.
І хіба то негода - за шибкою вулиця кисне.
Боже, дай хоч молитвою хлопця промоклого вкрити!
На врожай посилаєш Ти осінь таку дощовиту,
А багно із липучої глини послав ненавмисне.
