Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і мокра дорога і чорна земля.
Що від літа почув теплий вересень, все мені вишептав:
Листям пружним і травами ніжними день звеселяв.
Та змарніло зело, а за мить пожовтіло в піднесенні.
Вітру втіха була - розв'язати з дощами міхи.
Намокали листи, і ставали усі безадресними,
Устеляли дорогу й ріллю, не відкриті ніким.
І відразу буріли на тлін послання листопадові.
Абрикоса трималась до вчора у затишку туй.
У вікно заглядала: там слоїки повні цукатами.
- Бачиш свій урожай? Ну а листя скидай, не жалкуй!
Пробачай міжсезоння капризи - вдоволення вітрові.
Хай сьогодні минуща калюжа відчує кураж.
Ти осінню негоду і зиму безжалісну витримай,
Зацвітай навесні! Та за листям опалим не плач.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2025
автор: Горова Л.