Сірник зажеврів, освітивши руку
І полум’я язик розбурхав темінь.
Ледь чути з грубки вітру звуки,
«Червоний півень» свій розправив гребінь.
І поскакав, спочатку не сміливо,
По тонким скалкам і шматкам кори.
А смужки диму, мов туман пестливо,
Порубані дрова обійняли.
А далі «півник»геть розправив крила
І затріщав вогонь, ніби живий
Із спід комфорки тяга загуділа,
Кидаючи малюнок чарівний.
На стінах бликали вогненні візерунки,
Від грубки йшло розмористе тепло,
Яке торкалося щоки, мов поцілунки.
Топити піч, нехитре ремесло.
27.11.23. Олександр Степан .
