Вінок був сплетений з чорніючого листя біля Аккри:
там рвучко розвернув коня і на мечах я бився з смертю.
Я дерев’яним черпаком пив попіл там в криницях Аккри.
З опущеним забралом мчався я у небеса роздерті.
Вмирали ангели і Бог незрячим був побіля Аккри,
Ніхто би спати не впустив і жоден прихисту не дав би,
Свої прокляття місяць слав на квітники побіля Аккри:
Він роцвітав, як на руках браслети з ржавими шипами,
Схилившись, тих я цілував, які мене благали в Аккрі...
На латах знак лишила ніч, з шипів браслетів кров стікає!
Я їм веселим братом був, залізним ангелом у Аккрі.
Як назву вимовляю цю, знов на щоках вогонь палає.
Paul Celan EIN LIED IN DER WÜSTE
Ein Kranz ward gewunden aus schwärzlichem Laub in der Gegend von Akra:
dort riß ich den Rappen herum und stach nach dem Tod mit dem Degen.
Auch trank ich aus hölzernen Schalen die Asche der Brunnen von Akra
und zog mit gefälltem Visier den Trümmern der Himmel entgegen.
Denn tot sind die Engel und blind ward der Herr in der Gegend von Akra,
und keiner ist, der mir betreue im Schlaf die zur Ruhe hier gingen.
Zuschanden gehaun ward der Mond, das Blümlein der Gegend von Akra:
so blühn, die den Dornen es gleichtun, die Hände mit rostigen Ringen.
So muß ich zum Kuß mich wohl bücken zuletzt, wenn sie beten in Akra. . .
O schlecht war die Brünne der Nacht, es sickert das Blut durch die Spangen!
So ward ich ihr lächelnder Bruder, der eiserne Cherub von Akra.
So Sprech ich den Namen noch aus und fühl noch den Brand auf den Wangen.
