Боляче усвідомити, що для мене є ціллю,
Любити недосяжність не ставлячи рамок.
Ніби на підлогу розсипатися сіллю,
Я, як слова, що ведуть нас до сварки.
І розглянувши обрис порожній, неосяжний,
Я в пів сили прошепочу щось схоже на правду:
"П'ю практично до останнього, на жаль, не каву.
Мені так обридли твої ідеали ..."
