Йду навпомацки, щоб схопити
блідий образ душі і тiла
з рiчки вигину воду пити
доки та ще не обмiлiла
коли листя сухе стліває,
тільки кліпає вогник, часом,
стигле яблуко сидром грає
адже хтось ним, нарешті, ласує.
невідтіненим, первозданним,
без солодкості і полину, -
стигла мить у тенетах тане,
ніби впіймана риба гине.
