08-09.07.2020
Садок вишневий коло хати.
(Хрущі над вишнями гудуть.)
Нема кому за ним доглядати,
Бо в хатині більше не живуть.
Заростає стежка бур’янами.
Не галасують діти.
Не чути голос мами.
…лиш продираються квіти.
Вони тягнуться до неба.
Їм лише би трішки сонця.
…бо більше вже не треба
Зазирати у прочинені віконця.
Звідти їх не виглядають.
Не милують вони очі.
Та й, мабуть, не пам’ятають,
Як торкались руки їх жіночі.
І про садок, і про грядку
Ті руки турбувались,
І щоб хатина була в порядку.
А втоми? Ні! Не боялись.
Із жалем поглядають сусіди,
Як на паркані тьмяніє забута хустка.
«А, можливо, хтось по неї приїде.»
Зітхає з надією залишена пустка.
