« Привиддя лихі
мою душу гнітили...»
Л.Українка
І
Як не жаль, ми не будемо жити
на землі одночасно усі.
Умирають іще посполиті,
та колись як трава у росі
оживуть в українській Русі
наші мощі і дереворити.
ІІ
Не зітліє Батурина жах
і віками нечувані саги,
що дописують в'язні Гулагу
і замучені на Соловках.
Оживає козаччина знову,
поки воля оновлює Січ
і появиться інший Зіновій.
Заяріє під Крутами ніч
молодої відваги й любові.
Пригадається і Конотоп,
і узятий за ніч Перекоп...
І усе це не виссане з пальця
як одурює нас остолоп
і його пацифічне нещастя.
Поки нація риє окоп,
у вогні затанцюють паяци,
за яких умирає укроп.
Нашу істину – ще донесе
буйний вітер історії, слави
і на мапі постане держава –
Україна, що понад усе!
ІІІ
Божа кара у небі вже діє:
щезне юда і Каїн кремля,
на Месію чекає осля...
омофор одягає Марія
і до самих окраїн – Земля
прокляне і поглине Росію.
