|
Надворі біло, напередодні випав довгожданий сніг. Ніби шовковою рядниною накрив землю.
В квартирі, з телевізору линуть передноворічні привітання. За вікном, мерехтіння різнокольорових гірлянд. Ну ось, вже за двадцять третю, подумки зазирає до вікна. Під Новий рік всі чекають дива та чи я дочекаюсь?
Не знаю де ти. Навіть не подзвонив, чи вже й забув? Можливо іншу знайшов, молоду волонтерку, чи санітарку з якою перевозиш поранених. А може гріх беру на душу? Де ти нині і чому мовчиш? Хоч подзвони, бо ж під серденьком щемить.
Легенький мокрий сніг прилипає до скла й тане, прозорі краплини стікають донизу. Та ні не буде мені дива, вже вмовляє себе, гіркі сльози на вустах.
А літо було с присмаком солоду, квітуче і щасливе. І та обіцянка гріла їй майже півроку. Чекала радості, добра, хотіла сімейного тепла. В дощову осінь, з нею виливала сльози. В душі вкотре сперечання, немов грози. Та чи чекати? Чи він тоді просто жартував. Та його погляд здавався щирим і теплим, немов вогник в казці надій. Серед сірих, похмурих, низьких хмар шукала відповідь в імлі.
Інколи, вийшовши на балкон, дивилася, як вітер гонить при землі, останній зірваний з дерева листочок, а то підійме і так швидко кудись несе. І вже зникає з поля зору. Та вона в душі тримає вогник, він, то згасав, то знову набирається сили від думок. Чи буде диво? Чи, принаймні, хоч почує дзвінок? Коли ж закінчиться ця війна? Від думок втома, холод по тілу.
Кілька хвилин лишається до Нового року. До дзеркала підійшла, для кого красиву зачіску зробила? Як важко зустрічати Новий рік, у одинокості. Легка усмішка на обличчі й сама до себе,
- Шампанське. Як кажуть, все є, і хліб, і сіль. Тільки тебе немає
По телевізору показують вітання президента, здивовано присіла на диван,
- Ти, ба! Ось і диво! Він без краватки, без білої сорочки.
Вона уважно прислухається до слів, раз-по-раз кліпає очима.
Вже крім нього, підприємці вітають.
У горлі ком, зібралися хвилюючі почуття, чи й вдасться йому все зробити? Він зібрав всю Україну, з кожного куточку лунає вітання, намагається всіх примирити, об`єднати. На віях непрохані сльози. Вона не помічає їх. Душу переповнюють емоції, якби ж все що сказав збулося. І ти б назавжди повернувся додому. Не хоронили б матері, жінки соколів своїх. Тоді б нарешті і ми побралися. Їдеш на Схід, зникаєш місяцями і вкотре, при розлуці прошепочеш на вухо, що так треба, треба їхати, служба кличе віддати борг країні.
Два келихи поставлені на столі наповнила вином, на спинці стільця повісила його військовий плащ. Думки джмелині, ну от, ти не приїхав, я за двох буду пити, а тобі, там нехай гикнеться!
По телевізору лунає відлік секунд. На мить здригається від дверного дзвінка. Метеликом здійнялася, так швидко до дверей. Гучно б’ється серце, а може він, жадана мрія. В таку пору, хто ж там? З тремтінням зазирає в дверне вічко. Це він, від радості по щоках котяться сльози, як горошини. Ну от, я дочекалася, тепер повірю, що існують новорічні дива.
01.01.2020 р.
ID:
859940
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.01.2020 14:09:57
© дата внесення змiн: 19.09.2025 11:06:19
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Трогательно!!!!!