Мій Перевізнику сумний,
Поглянь, вже Осінь.
І Листопад, надів суму
Й мандрує босим.
Почав від річечки Сули
Та йде на захід,
Отари сірого дощу
Тягне позаду.
Туманом вміло прикрива
Поспішний відступ.
А сива Зимонька-Зима,
Долає відстань -
По залізничній колії,
Мов потяг мчиться.
І вистигають ручаї,
Мов ртуть, водиця.
Скажи, мій суме, навісний,
То де ж спинитись,
Куди поставить пліт старий,
Де прихиститись.
Мій Перевізнику сумний,
Усе це проза...
Давай сховаєм пліт старий
Десь до морозів.
Забудем все хоч би на мить,
Удвох не страшно,
Поглянь, ще листя тріпотить
Й цвірінька пташка.
@NN@ відповів на коментар Luka, 04.11.2019 - 15:44
То мені в юності сон снив, що через пороги моєї Росі перевозить мене Хтось, а обличчя не бачу. Тому іноді писались, та й пишуться, до цього часу, такі вірші http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428304
Дякую, Катерино , а чому вчорашній вірш проігнорувала
Luka відповів на коментар @NN@, 04.11.2019 - 16:27
Дякую, моя хороша. Не додивилась. Вірш пречудовий! Натхнення Вам!
@NN@ відповів на коментар Luka, 04.11.2019 - 16:39
які цікави образи народжує Ваш сум...
