В тумані знову тоне місто,
І десь у тому молоці
На волю просяться іскристо
Далекі сонця промінці.
Та сивина не відпускає,
В тій втаємниченій імлі
Дарма шукати неба краю,
Воно припало до землі.
В осінню тишу світанкову,
Яку Всевишній заросив,
Немов народжуєшся знову,
Вдихнувши в себе нових сил.
Усе відкинувши посутнє:
Хвалу, здобутки, відчуття,
Мить між минулим і майбутнім
Твоє оцінює життя.
