Коли біль переповнює тебе зсередини,
Ти хочеш просто кричати.
Коли рідні тебе не підтримують,
Стараєшся не заридати.
Бо кому яке діло до того,
Що твоя душа вже як сито.
Дірява, прозора, надірвана...
По горло відходами сита.
Всі рвуть по трохи на шмаття,
Та ти до цього вже звикла.
Шарпайте, плюйте, ріжте...
Вона і для цього відкрита.
Інколи хочеш ти світла,
Усмішок щирих, підтримки.
Та тебе лише всі дорікають.
Погана, що б не робила.
Ти знову повіриш у докори.
Ти знову просієш все ситом.
Уже краї переповнені.
З відходів добра не зліпити.
