Такий як всі... Ну чим же не такий?
Рожденний бідністю і занепалим духом,
Похрещений Тарасом щоб піти,
В чужому полі за проклятим плугом,
Щоб сіяти, збирати не собі,
Ні не для себе і не для родини,
А лиш для пана... Чим же не як всі?
Та все би так, не виникло б причини,
Бог таки зглянувся над хлопчиком малим
Й у ласці своїй дарував натхнення
Творити, вчитися, шукати і між тим
Не забувати своє рідне плем'я,
Що стільки літ, та ні уже віків
Гнітиться владою нікчемних бузувірів...
Тарас творив, мовчати вже не смів,
Не полишаючи ще прадідівську мрію
Збагнути щастя на своїй землі,
Плекав надію і душею прагнув
Побачити, коли козацький рід,
Ні не убогим, велетом повстане
Й розірве пута... Він же не мовчав,
Слова летіли мов крилаті птиці
Над Україною, бо ж так її кохав,
В неволі бачив як бува присниться
Дніпрові кручі і широкий степ,
Ланів безкрайність і сади цвітучі,
А ще як мати хлопчиком веде
Кудись у поле й соловей співучий
Не замовкаючи виводить свою трель...
І Він писав крізь сльози свої й муки,
Щоб залишитись з нами назавжди,
Рожденний вічністю та непохитним духом!
Такий як всі..? Ні, зовсім не такий!
