Дідусь (до дідуся, який розказував мені історії в дитинстві)
Блищить на скронях сивина,
І очі дивляться на мене теплотою,
У погляді тремтить казкова глибина ,
І його мова ллється чистотою.
Інвалідний візок і втомлені руки,
І я відчуваю: йому мало лишилось,
І терпить старий невимовні муки,
У дитячих очах співчуття зупинилось.
Він давав мені цукерки і горішки
І розказував історії такі цікаві і смішні,
Із цим дідусем не було сумно ні трішки,
Знову зустрічі хотілося дуже мені.
Один день наступив, і йду я знову
Почути веселі казки дідуся,
Його приємну, щиру й теплу мову,
Але дитяча душа затремтіла уся.
«Не сумуй, моя доню, - казала матуся,
- Він на небі, із янголами - ось там…»
«Любий дідусю, я за вас помолюся,
Хай домом вам стане Господа Храм.
І я знаю: уже не вернуться
Ті веселі, щасливі дні,
Але Ваші казки і Ваша усмішка
Завжди будуть жити в мені».
