Чи здатна я любити, як то колись?
Душа без огляду до тебе рвалась.
П’яніла не осудно, де зупинись,
В твою переливаючись, втішалась.
Збирало провидіння зоряний пил
І гаптувало золотом єднання.
Здавалось, що за плечима сотні крил,
Боги нам слали з неба мирування.
Ущерть повнила та благодать тіла,
Рікою теплою текла по венах.
Вело кохання в таїну тайн гріха,
До забуття у солоді теренах.
Пестила груди одна твоя рука,
Тримала інша ніжно за рамено.
Злітало із вуст, що ти моя судьба,
То воля Господа, Його знамено.
27.06.17
