Забутий парк. Стволи дерев в похмурих тінях.
Брудний асфальт, що бачив сотні ніг.
Старезна лава, що зміняла покоління
І ти, вже зовсім втрачений для всіх.
Ти йдеш в задумі, сповнений печалі.
Тебе терзають сотні почуттів,
В душі клубиться гнів та злість,а далі
Приходить сум. За стільки довгих днів
Ти зміг побачити реальність без оправ
Та скла рожевого, що змінює яскравість.
І дії інші вже, відношення до справ,
Рішучість, твердість, принциповість та ненависть...
Твій шлях простягся через терня навпростець.
Твоя душа, як одяг, вже порвалась
На шмаття. Спроби зшити звелись нанівець.
Цілих шматків, на жаль, вже не зосталось.
14 березня 2015 р. ОТУ "Маріуполь"
