Тихо, занадто тихо…
Ні шуму, ні галасу, ні розмов.
Ані радості, ані лиха,
Звільнений від людських оков.
Сіро, занадто сіро…
Ні веселки, ні Божих барв.
Ані чорного, ані білого…
Це прокляття, чи це мій дар?
Відчуваю лиш кров у жилах,
І серце як б’ється: «тік-так»,
Ніби голос шепоче в мріях:
« В пустоті ти один – простак!»
