Так трепiтно вiзьму за руки,
до себе нiжно пригорну,
i я вiдчую серця стуки.
Чи час спинивсь? Чи я живу?
I хай зазвичай мов залiзний
емоцiй ноти в глибинi.
Але ж тi очi мов мiстичнi,
все колихнули у душi.
За руки мiцно так тримаю,
я розлiтаюсь знов i знов,
крiзь пальцi нiжнi просипаюсь,
це краще тисячi розмов.
