Коли з душі ідуть не просто рими,
А наче півжиття назавжди йде,
І думаєш словами вже чужими,
І серце-камінь холодно-тверде,
Так хочеться сховатися від світу,
Від підлих зрад, жорстокості, брехні!
Холодне серце, наче із граніту,
Як метроном, вистукує в мені.
Воно ще вірить у добро і казку,
Зробити хоче ще назустріч крок,
Відчути хоче ще тепло і ласку,
Щоб полетіти знову до зірок...
Десь там, у глибині, в холодній кризі
Іще горить, ще теплиться життя...
Я вірю: у небесній диво-книзі
Відкрито ще сторінку в майбуття!
Без віри, без любові все вмирає,
Бо без любові в серці лід, зима...
І щирою молитва не буває,
Якщо любові у душі нема!!!
Гранітно-мякий наш Толю, не сумуй!....
Добре що ти все ще віриш у казку,це тішить!!!!- пиши сам сценарій своєї казки, бо крім нас того ніхто не зможе зробити!
Надії тобі друже!....
А рядки, ну рядки, а що рядки?????- як завжди бомбезні!!!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
