1.Чекає сина із війни старенька мати,
Пішов рідненький взявши білет в один кінець.
Пішов, щоб Батьківщину захищати,
І не втікав, а йшов він навпростець.
2.Ніщо бійця не зупиняло,
Ні кулі автомата, ані взриви мін.
Він знав: не можна йти назад, бо все пропало,
Народ наш український хоче змін.
3.Не просто так нам зміни ці дістались,
Не просто, адже гине наш народ.
І кожен день молились і прощались,
З героями, що перші роблять крок.
4.Із тими, хто поміг ще на Майдані,
Що з Інститутської не повернулися живі.
Що вже не скажуть: «Люблю» своїй мамі,
Із тими, що зараз гинуть на передовій.
5.Не стоїть на місці загинувших число,
Десятки, сотні, тисячі смертей.
Нам вже не повернути, що було,
Нам треба йти вперед до перемог.
6.Іти, і про сім’ю, державу пам’ятати,
Оминати кулі, йти до перемог.
Та повертатись, бо чекає мати,
З нами віра, Україна, з нами Бог.
ID:
630536
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 22.12.2015 11:00:35
© дата внесення змiн: 22.12.2015 11:00:35
автор: Марина Бойківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
