Мій смуток, мов перевернута гостра вісімка - краса незрівняна, -
Ілюзію щастя вбиває коротким вистрілом - і ниє, як рана.
З тобою мені не страшні ні думки, ні відстані, ані слова, ні драми,
І нам навіть неба зараз мабуть не вистачить загоїти шрами.
Тебе не було ніколи в моїх поплічниках, мене між твоїх коханок.
Згорали секунди Всевишнім для нас полічені, як зорі під ранок.
З тобою мені не страшні ні айсберги, ані тропіки, ані вогонь, ні сльози,
Ця відстань до тебе зростає руками-кроками - і я вимагаю дози.
З тобою мені не страшні ні любов, ні пошесті, ні книги Стівена Кінга...
Руйнує кордони, змиває усі неточності усмішка твоя безцінна...
І тільки одне "але" в цій короткій повісті по чорному білим -
Не буде у долі навіть краплинки совісті допоки ми вірим.
