Ранки ставали туманними. Очі без сну хворобливими.
Кава гіркою буденністю. Щось не суттєве робили ми...
Так безперервно емпірика стала, без сумніву, близько!
Рук, очей, тепло і лірика...Ти все ховаєш так низько...
Одного разу, я впевнена, ти все промовити зумієш,
Руки позбудуться "тремора", бо лише ти без ліків лікувати вмієш...
Іоанна Пекун
