Дев'ятнадцяте. Ніч. Понеділок.
Місто світиться в темній пітьмі
і складають смфонію ніжну,
незвичайну історію дні.
Від самотності так вирішально,
вогник віри у любих очах
спалахне і погасне прощально,
промайне як холодна печаль.
Невидюща душа стрепенеться,
що дрімала століттями в сні
так закладено в думах і в серці,
щоб чекати Любові в житті.
Але іншим відкриється радість,
таємниця нездійсненних мрій
і торкнеться мов сонячним сяйвом
тиха ніжність і погляд німий.
Почуттями відкритої ласки,
незбагненної віри й краси
я зустрілась сьогодні із щастям
і з тих пір стали миті не ті.
Це немов благодатна усмішка,
чи гірка сумовита сльоза
розпізнає весь світ цю молитву,
що шепоче весняна пора.
