У синю даль летять хмарки...
У теплий край летять пташки...
Йде осінь листопадом, суцвіття зорепадом...
І ти, зажурена, одна,
СердЕньком линеш до вікна-
І зором небо краєш... І знову споминаєш,
Як тепло літечком було,
І як кохання відійшло
Разом з минулим літом барвистим зорецвітом...
І лине сум в далеку путь...
І серце мріє повернуть
Минулого надбАння- чарівний шал кохання,
Коли закоханість прийшла,
Коли зливалися тіла,
І мрії всі жадані стрічали зорі ранні...
І холод осені сумний,
Неначе сірої стіни
Ландшафт осиротілий, торкне тривожно тіло...
І ти стискаєш телефон,
Ефіром лине передзвон,
І твій дзвінок навздОгін мені, неначе стогін...
І я почую, і прийду,
І відведу, немов біду
Розлук гірке чекання. І вернеться кохання...
Чудова лірика!!! 
Який ще "процес", сонце? Лірика... 
Я знову після балету.
