Пізні тролейбуси – сновиди й поети.
В жовтневім серпанку снуються комети.
Кондуктору немає різниці, куди продавати квитки
в депо, чи до місяця.
Клинові листки.
Їй теж все одно, куди тече осінь ця
Надпита пляшка. Зламана ніжка стільця.
Старий ведмедик, відквітлі давно троянди.
Коли вона плаче, чаклун-двірник засвічує для неї гірлянди.
І знає її, мабуть, краще за всіх.
Щоночі старий дивиться на її вікно, як на море.
Можливо, у нього маразм, можливо, він повний псих,
та він єдиний, хто знає, що
кидаючи вкотре палити,
теплі світлини, хлопців, прострочені депозити.
Вона, укрившись із головою, туркоче
на стрілку годинника проти ночі
чиєсь ім’я:
цок- моянемоя
цок- моянемо
цок- янем
цок.
