Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Моренець: МОВ ГАРНІ СНИ…. - ВІРШ |
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Наташа Марос, 19.01.2016 - 15:45
Ці спогади щемні до болю... Ви так смачно володієте словом!!! Браво!!! Я люблю читати такі твори - вони повертають нас у дитинство і молодість... У мене теж є "Марина", "Запахло дощем", "Ма", то ж я Вас розумію і дякую... Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зараз піду, щось почитаю. І дякую за теплі слова. Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Богданочка, 04.07.2014 - 00:24
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Богданочко, спогади– це наше багатство, яке завжди з нами. мирика, 03.07.2014 - 08:00
Світлана, до сліз! Дуже метафорично, глибоко, проймає до спинного мозоку... занесла до обраного! Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, мирика! Дуже приємно читати щирі слова. І рада знайомству. Ви мене також зацікавили, то ж ходитиму до Вас в гості. Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В житті всяке буває... Натаsha, 02.07.2014 - 21:56
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А вони відлітають у вирій... леся квіт, 02.07.2014 - 21:07
Дуже боляче Світланко,напевно не однієї сільської урбанізованої жінки це болюча рана,коли повертаєш в колиску свого дитинства і юності Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І не лише жінки, першими відгукнулись чоловіки, дитинство яких пройшло в селі.Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мила Патарочко, я вже починаю звикати, що нам болить одинаково. Дякую! Владимир Зозуля, 02.07.2014 - 19:26
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Володя, за детальный отзыв. Конечно же грусть растет с каждым годом, соразмерно растущей пропасти, отделяющей настоящее от детства, молодости. Это неизбежно. Но после определенного возраста, достигнув апогея, пойдет на убыль, вместе с угасанием восприятия мира. Это я сужу по дряхлым старикам, которым уже все по барабану. Так что, Володенька, радуйтесь своему возрасту, каждому отпущенному дню, своей силе, светлому разуму и даже тому, что Вы сильно грустите об уходящей молодости. Значит, Вы еще парень – хоть куда! На все 99!!! Я Вас успокоила? Наталя Боднарук, 02.07.2014 - 13:03
До болю знайома картина. Коли їздили до баюусі в село А зарах уже там ніхто не живе І стала пусткою бабусі хата, Де внуки бігали, гуляли босоніж. Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю, за візит і розуміння. Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Оленько, за розуміння і увагу. Олекса Удайко, 02.07.2014 - 12:26
Моє обідране село, Мою хатину... річку... Раєм те вже не зву... Але ж було... Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так, Олексію Григоровичу, серце плаче... Дякую! dovgiy, 02.07.2014 - 12:22
Боже мій! Як це близько і правдиво! Моє село теж переселилось на кладовище. Немає нікого в живих із моїх однолітків. Родичі вимерли, а село стало чуже. Дякую Вам, дуже! Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я щиро вдячна Вам за розуміння! Болюча тема для душі... |
|
|
|||||||||||||||||||||||||||