Колись...
Коли зимою твоє літо...
Сріблитиме на скронях снігоцвітом,
Зоря запалить вечір розмаїто -
Мого кохання станеш неофітом...
Ти снитимеш мої жіночі мрії...
Що до кінця любові не зреклись...
Сльозою закочуся я під вії...
Та ніжним сумом в серденько...
Колись...
Як завжди неперевершена чудова барвиста мова! А ще мені особисто дуже сподобалась так би мовити "замкнена" форма - з чого почався вірш, тим й закінчився. Підсилює філософський відтінок, нібито про замкнений цикл, нескінченість. Бо насправді всі наші історії та життя і є нескінченим замкненим циклом.
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую тобі за вдумливе глибоке читання моіх віршів!
Ось, як! Цікава Ви людина. Звідки, здавалося б, у такій симпатичній голівці такі думки?
Однак, спасибі Вам за них.Воістину, краще сумно представляти своє майбутнє, ніж сумувати про безповоротно втрачене минуле. Якщо я добре зрозумів цей вірш.
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00