Лютий лютує. Ми думали, що посміхалася весна, а то не вона. То не весна. То лютує наша гнила корупційна система. То вмирають люди і чорний дим. Іде війна. Я сиджу в тилу. Такі часи, що не знаєш, чим обернеться завтрашній день. Неймовірно тоскно. Не сумно, а тоскно. Господи, скільки терпіти людям нашим??? Їм би просто жити спокійно на своїй землі. Нехай не у багатстві, нехай навіть у труднощах, але хоч би мати спокій, мир і спроможність жити по справедливості. Та й достатньо. Нашому народу не можна давати одразу все. Нехай спочатку доросте до багатства. Нехай спочатку просто гідно і вільно попрацює на своїй землі. А то ж у нас люди такі – дай їм зараз багатство – то вони усе покрадуть. І де дінуться їхні чесні очі, які, будучи бідними, кричали: «за справедливість!». От тому, я вважаю, нам зараз не можна давати багато. Але й не треба. Врешті, багатство розбещує – цей факт старий, як світ. Хоча б просто миру і правди. Щоб ми дихали на вільні груди. Щоб нормально могли жити. Щоб не боялися висловлювати власні думки. Тому зараз я вірю у перемогу. Нинішня влада має піти – інакше в нас буде диктатура. А влада ця прогнила наскрізь, і саме зараз показала нам своє обличчя у всій красі. Ба, які ми гарні. Які невимушено-спокійні ситі морди, не морди, а просто…сказала б, та не хочу оскверняти сторінки щоденника. Скажемо так: задні частини тіла замість облич. Нахабно викрали все, що було…Усе…Придивіться до їхніх очей. Боже, який спокій, яка наглість…Яка безтурботність…Їм на всіх плювати. Тож у когось ще будуть сумніви, що ця влада має бути вигнана??Але я не хочу плекати у серці злість. Кожному суддя – Бог. Я просто хочу, щоб ті люди, які борються за волю, справедливість і гідне життя, перемогли. Я молюся за це. І за те, щоб не схибили їхні душі на цьому нелегкому шляху. Я схиляюся перед героями, бо я перелякана, сиджу вдома, я не достойна їх. Але для мене вони завжди будуть героями. Я молю Бога про мир. Щоб перемогла справедливість і запанував мир. Тільки тоді можна буде сподіватися. Хоча надія завжди є. Але ці події – і справді знакові. Мені здається, ні, я відчуваю, що будуть глобальні зміни. Мені здається, що наш народ став іншим. Якщо його не задавить система, він переможе. Я вірю в це. Буду молитися за спокійне життя, за достойне життя для кожного громадянина нашої держави. Це все, що я можу зробити корисного для перемоги правди. Маю надію, що мої молитви допоможуть також. Я молитимусь не за правий, лівий чи який ще там сектор, не за львів'ян чи схід України, а за всіх людей, які тут живуть. І не треба радикальних закликів. Мені шкода активістів, і так само шкода юних хлопців-міліціонерів, що постраждали. І не треба казати: не жалійте їх, вони провладі криси. А давайте ми не будемо судити. Те, чому їм засліплено і вони на боці влади - лише привід для співчуття. Краще не бити їх, а закликати приєднатися до народу. Адже хіба вони не з народу? Всім суддя Бог. Мені шкода усіх, тому що старий сценарій розгортається: воюють одиниці, страждають тисячі. Невинні прості люди. Господи, порятуй нас усіх. Нікому не бажаю смерті. Хай усі живуть, хоча сьогодні більшість каже мені: "у революціях так не буває". Усім миру. Дасть Бог - мир до нас прийде.
ID:
480500
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.02.2014 14:39:59
© дата внесення змiн: 19.02.2014 14:39:59
автор: Marina Kiyanka
Вкажіть причину вашої скарги
|
