Я знаю одне, коли тебе розриває
зсередини наче вибухівку,
ти не травмований,
ти майже
вибув,
майже вибув,
адже
це почуття,
коли щось
зв’язує тебе з іншим ссавцем
калічить
на
пізніших
стадіях
забігаєш
на першу базу,
на другій -
тебе
ламають,
тобі
ламають
ребра,
потім
ключицю,
потім
ти втрачаєш
свідомість від надмірної кількості кисню,
в твоєму балоні
не має більше
сумнівів
ти пережив і переживаєш
й далі,
тільки твоя будова
тепер
нагадує
рознімлені
частини
трикутника
тепер форми твоєї душі
потрапляють у паливо
заправки
і у цьому сенс всього всесвіту.
сенс всесвіту
говорити
про музику,
якої не чув,
музику,
яка утворилась
і вона у безтишші;
і тебе ламає,
ламає,
до поки
очі не закриваються
і це
матчпойнт,
і це поразка
в сто років,
що вміщуються
в кисневий
балон
Вічності,
що вміщуються
в серцевий об’єм грудей
дівчини-віолончелістки.
Ти витончено загартований,
як графіт олівця,
яким малюєш
безсердечних,
злих,
розчарованих,
розтовчених,
і графіт стирається,
та олівець
малює
до останнього
і ти робиш останній ковток
спрага вже навіть не мучить,
адже
це кінець тайму,
наступного
ти вже не побачиш,
адже
тебе винесуть
на нішах
в інший кінець
туманності,
друга база
залишиться
тільки
в тобі.
ID:
445516
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.08.2013 20:00:02
© дата внесення змiн: 26.08.2013 20:00:02
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
