Свідчення історії, як віск, лягають на папір,
Безсмертні, вічні, - цінний спадок.
Вони вкарбовані у пам'ять предків, ти їм вір,
Прийми у серце як нащадок
І русичів-князів, і запорожців-козаків, і стрільців-повстанців...
Усіх розстріляних і закатованих за Україну,
Що кожен клаптик здобували
І кров свою за неї, рідну, віддавали-проливали...
Аби була своя земля, своя окремішня місцина,
Щоби і ти, й твоя дитина там завжди вільними були...
Чи цінували, як належить?
Чи дорожили цим сповна?
Тоді? Тепер? За наше "завтра"
В тобі палає хоч іскра?
Іскра титана Прометея?
Іскра, жертовна і тривка,
Яка могла б спалить дотла
Усі неправди, мов панацея,
Для роду людського була б.
Ти все залишив... Залишила...
Нехай хтось інший, лише не я.
А ми прийдемо, як буде тиша,
Пишатись тим, яка земля!..
Яка пшениця жовтозлота!
І небо синє-голубе!..
І дорікати, і повчати...
Лиш не собі і не себе...