Стоїть, гілля горіле вверх жене,
Старим розколом в небо стовбур щирить,
Обранець блискавок – спіймав мене,
Душа пітьми із присмаком зневіри…
Один у полі, завжди був один,
Принесений вітрів безглуздим жартом,
Сказати наче хоче: «Гей, не йди,
З гостями тут не так вже і багато».
І хмари раптом припинили біг,
І сонце хід у ніч свій зупинило,
І тінь, закрила барви голубі,
Обрушилась і світ мій погасила.
