Плаче жінка над тілом свого чоловіка.
Жовті коси укрили розкішну труну.
Він загинув. Не буде кохання без ліку.
Не гадав, що залишить дружину одну.
Виростатимуть діти, вже сироти нині,
Не зазнавши від батька щедрот і тепла.
Доле підла, ти знаєш, що діти невинні,
Чом від смерті ти тата їм не вберегла?
Скільки їх, бідолах, удовиць нещасливих
Скрізь по світу оплакують долю свою!
Скільки сиріт страждає в умовах жахливих
І в моїй Україні, у ріднім краю!
Милий Боже, чому на прекрасній планеті
Всюди війни і розбрат? Нема їм кінця.
Згубить розум наш людство і станемо єті
Ми навіки, нікчемні створіння Отця.
Плаче жінка, ридає сердешна невтішно.
Не почує вже милий. Його тут нема.
Тільки тіло залишилось. Душеньку грішну
Зустрічає Господь. Там вона не сама.
страшні реалії... 
