Те, що народжене болем пер́е́йде у біль.
Застигне, загубиться в купі домашнього хламу.
Стане отим невідомим, тим дико білим.
Буде точкою відліку, першим свідомим зламом.
І ті, що плюють у спину світла попросять.
І хтось їм подасть, ніби голем, неповноцінний вірш,
Дрібку тепла, ранки заквітчані росами...
.....
Найменше вартує те, у що ти найбільше віриш…
