Пам'яті батька
Павла Михайловича Головатого
(06.02.1939-28.07.2012)
Сонця тінь швидко бігла снігами,
Цього року холодна весна.
Я приїхала в гості до мами,
В дім, де тата півроку нема.
Звичні запахи линуть з кімнати.
Серед хати старий, сивий кіт
Тиху пісню почав муркотати,
Язиком причесавши живіт.
Ось і батька кімната маленька.
Перебігла тривога чолом -
Дві фіранки прозорі, біленькі,
За життя його їх не було...
Жаль повільно наповнював хату,
Тихий сум виростав до небес.
Серце гупало: "Та-точ-ку! Та-ту!
Як мені не хватає тебе!"
08-11.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину Олександра Зорюкова
"Герань на моем окне"
http://artnow.ru/ru/gallery/3/1204/picture/0/606318.html
такий знайомий біль...нажаль,вічний...
додам від себе:
"...Пишу листа тобі я знову ТАТУ,
Дощем збігає стомлена сльоза...
Скільки всього тобі я хочу написати,
...Аби лиш ти почув мої слова...
Ти знаєш, ...я як загублена зернина,
На стомленому полі, де зібраний врожай,
Хоч вже й доросла, а наче ще дитина
Пишу тобі, пишу......Лиш ти відповідай..."
Зачепив вірш,дякую Наталю,за цей сум,але він є і до того ж рідний...
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мене також розтривожив ваш вірш, Ніно! Сильно і боляче написаний! Дякую, що поділилися!
