Ні слова не промовиш, вдивляючись йому у вічі,
як лава у вулкані спекотні і гарячі.
Дотик, який переростає у бажання,
щоб задовільнити глибоку пустоту душі,
потрібний він, і погляд твій.
Поцілунок, зі смаком ейфорії,
220 вольт, які повільно тебе вбивають,
саме така потрібна смерть, за яку тебе не кають.
Здається його руки відпускають всі гріхи,
пригорнувши, відчуття нестачі кисню.
Задихаєшся коли він поруч, нерозуміючи,
пульс швидкий чи ось-ось зникне.
Слова його ковтаєш як пігулки,
та не зрозуміло, для порятунку чи
отрави вищого гатунку.
І знову й знову накручуєш себе на думці,
які солодкі його губи,
ніби похоті дарунки.
Боротьба двох різних сил
спокуса й ніжність грається з тобою.
Бажання втратити себе, шалено
кров"ю, пульсуючи у нього в венах.
