Самотній птах знов сновигає в небі
Він щось шукає. Може щось згубив?
Своїм крилом він хмари розганяє,
Над темним лісом знову пролетів.
В житті своєму він пізнав кохання,
І марив ним як в день так і в ночі.
Не знав він більшого страждання
Коли не бачив світлу тінь її.
І ось над лісом вкотре пролітав
І погляд впився в озеро чекання
Свою лебідку він там виглядав
Ніхто не знав, що то у них кохання.
Вона плила й самотністю манила,
А він дививсь на ніжний її рух.
Вона всім серцем його полюбила,
Хоч він не лебідь, а самотній крук.
Те їхнє кохання – незнане віками,
Хоч дивного в цьому нічого нема.
Їх зовнішність заводила в омани
Та в цьому й сутність їхня неземна…
Самотній птах знов сновигає в небі
Він щось шукає? Ні! Він вже знайшов!
Своїм крилом лебідку пригортає
Й шепоче ніжно-ніжно про любов.
