Сьогодні я знову засну далеко після опівночі,
Коли повіки наллються важкістю й сном.
Мені знову не хочеться поринати в ці вічності,
Де на мене чатує злий вовк.
Кожна ніч мені лиш нагадує,
Про байдужість твого лиця.
Кожен сон мені лиш накрапує,
Дощ холодний із твого вікна.
І я хочу бодай тай не спитися,
Й не викидати пусті пляшки із вікна.
Мені хочеться в небо дивитися,
І не бачити виноградні міста.
Чи може радіть розчарований?
Чи може він стрибне з вікна?
Мимо, з летючого потяга,
І зникнуть зі свого життя?..
І я пробую долю залишити,
В дурнях, хоча уділ мій – крах.
Я тримаю в руках карти програшні,
І блефую без пари в руках.
Скоро ніч вступить в окраїни,
Міста того, яке вночі спить.
Я сидітиму тихо у затишку,
І мовчатиму... Лиш мовчатиму...
