А на дворі так сіро, сумно і зовсім не гріє ані сонечко, ані почуття, ані посмішки простих перехожих... В кімнаті пахне вологістю з присмаком дешевих сигарет. Ввімкнене світло... Таке тускле, що здається воно зараз зовсім потухне чи його злиже язиком сором ночі... На столі чашка гарячого зеленого чаю. Так подобається дивитися на парок поверх жовтавого ободочка, тримати до нестерпного болю розпечену кераміку в руках... За кожен ковток зігріваючої рідини доводиться платити обпеченими губами, язиком, розумом, а ще так просинаються оті думки... Саме ті думки, що завжди залишаєш "на потім", що не варто згадувати, коли не сам, що колись дарували надію, а нині приносять змішано-незрозумілий клубочок почуттів... І ось здається від того задоволення, причиною якого є штучно отримане тепло, примружуєш очі, залазиш у постіль, натягуєш ковдру, закриваючи все лице... І ось тут виринає голограмою його образ. Крик?- ні, ти вже, здається, очікувала на це... І так хочеться доторкнутися, говорити, дихати, сміятись... Спогади. Робиш ще одну чашку чаю, але вже міцнішу... Виходиш на обшарпаний часом балкон своєї псих-лікарні і те сире повітря вривається в твої легені так різко, що починає паморочитись в голові... Мовчання, що панує всередині, перекрикує гуркіт доріг, глушить музику і шум в коридорі... І страшно. Спокуса..? Негідниця осінь садить зернятка того ж таки спогаду... А дихати як? І сон кудись втік... Мені напевне потрібні обійми. Твої обійми з можливістю купити в кредит твій поцілунок, з можливістю цілувати твою родимку перед сном... І засинати, не знаючи того, що на вулиці так сіро, сумно і зовсім не гріє сонечко...
ID:
291819
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.11.2011 12:03:03
© дата внесення змiн: 24.12.2011 13:08:08
автор: never_L8
Вкажіть причину вашої скарги
|
