Не муч мене,благаю,відпусти,
Яка в тобі нестримна дика сила!..
Я вкотре вже підпалюю мости,
Та все ніяк не випростаю крила...
Та все боюся кинутися вниз,
Щоб об каміння гостре не розбитись!..
Хто я для тебе-іграшка?Каприз?
Солодкий трунок,майже вже допитий?
Легка інтрига?Марення,авжеж?
Порожній message,кинутий в нікуди?
Отак образиш,вимучиш,підеш,
А в мене серце плавитися буде!..
А я з розпуки дертиму листи,
Метатись буду в муках по підлозі!..
Не муч мене,благаю,відпусти,
Бо я терпіти більше вже не в змозі...
Щемно, емоційно, надривно до болю ...це той момент, коли почуття з надлишком ... може то вже і не любов (хоча, як на мене, то є та сама любов, яка лиш дещо трансформувалась під впливом різних факторів), але те, що тримає можна розглядати з двох сторін: для середньостатистичної людини цей біль зовсім не потрібний і його потрібно позбутися усіма відомими і невідомими засобами, а от для поетів - це найкраще середовище, в якому творятся шедеври. Розумію, що це жорстоко щодо поетів, але така вже їхня доля, і з цим потрібно змиритися, що в житті поета завжди все проходить не так як звичайних людей, вони відчувають не так, дивляться не так, живуть не так, люблять не так ... вони інші
як би дивно це не звучало, але можна насправді терпіти до безкінечності, коли такі почуття вирують
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Деякі люди так і роблять:терплять,бояться поставити крапку і розпочати нове життя з чистого аркуша... Це вже радше залежність,аніж кохання. Дякую за увагу,Тарасику!
До болю знайомі почуття, колись я теж намагалася вирватися з нестримної дикої сили! Твій вірш, Наталю, просто виймає серце!
(якщо захочеш ID: 260580)
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі теплі і щирі слова! Цікаво було б почитати цей вірш, але,будь-ласка,вкажіть назву,бо я не знаю,як шукати через код. Завжди Вам рада,Інно!