Навіяне віршем Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»
Я слів боюсь невизначених, скритих,
Які залізли в душу і завмерли.
Вони лякають, з ними важко жити,
Бо ті, що линуть – вони, ніби перли.
Ті, що мовчать, вони не зрозумілі,
Хоча й принишкли, можуть ще світити.
А можуть рани роз’ятрить на тілі,
Можуть вознести, але й можуть вбити.
Тож краще говоріть, нехай слова летять,
Бо кожне слово сказане – печать.
Слова – вірші, це Божа благодать,
І бійтеся тих слів, які мовчать.
Прочитла вірш Ліни Костенко, а після нього - Ваш. Мені здалося, що Ваш вірш аж занадто близький до поезії Ліни костенко. Але це лише моя думка, може комусь вона видасться невірною.
У останній строфі 4 "слова". Це дуже багато. Треба якось замінити.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Але я рахую, що саме наголошення 4 і робить те завершення, яке необхідне.
