Проймає і вражає в саме серце…
Два роки вірності із ста мільйонів днів…
І спогади, як вічності озерце,
Народжують відлуння тихих слів...
Стискає в грудях й подих сповільняє,
Коли з безодні вільних почуттів,
Як марево, в реальність випливає
Все несказанне, що колись сказати хтів.
І знов відроджує в мені минулі думи,
Що б’ються в скронях з серцем в унісон,
Про почуття, які давно забулись…
У всьому винен цей триклятий сон…
Так про почуття може сказати лише справжня Жінка! Іколи, дійсно, сни стають небажаними гостями та водночас, єдиною реальністю, яка пов’язує нас із минулим.
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Він настільки був реальним... Ви навіть не уявляєте...
дякую Вам
(озвучку чути?)
де озвучення? 
+авторське озвучення... 