Минають будинки, минають прохожі.
Ніби різні на вид, але всі дуже схожі.
Кожен сам знає, де йому йти
І хоче одне лише тільки – дійти.
У кожного зір спрямовано вниз,
Немов асфальт бачить наскрізь.
Рідко піднімемо голову вгору,
Скоріше заб*ємось до себе у нору.
Якщо бачив хоч раз небо нічне,
Нішо не відірве від нього тебе.
Колом яскравим світить луна.
Красива й чарівна у небі одна.
Небо зорі починають вкривати,
Коли треба всім іти уже спати.
Вранці все щезне, як не було,
А деяким буде завжди всеодно.
