Будуємо вежу визнання з картону,
там слава і гордість, сонм згубних надій.
Князівський палац, що чека на корону
від пристрастей, шалу та витівки мрій.
Владарка в палаці цім - пікова дама,
в хустині вона, а не в блиску вінця.
Склепіння трефове, мов зоряна брама, -
заманює в прірву стежинка сліпця.
Долівку встелила там шістка червона,
а бубни і чирви — мов ряд із ікон.
збудовано все за картярським каноном,
незмінним і вічним є грацький закон.
Здіймаються арки, стрункі анфілади,
облудна величність — у пишних вбраннях.
О, скільки в палацу краси і принади,
він мовби народжений в східних казках!
Над рівним столом — непорушна будова,
палац, мов струна, нерухомий, міцний.
Усе тут розміряно, ясне, мов мова,
весь контур конструкції струнко-тривкий.
Хитнувся стіл раптом - розсипалась вежа,
ілюзія слави геть зникла в цю ж мить.
Розвіялась в попіл з облуди мережа —
лиш купка картону в куточку лежить.
